Основні битви 1916 року
Верденська битва
Переконавшись, що сил для розгрому Росії недостатньо, правлячі кола Німеччини вирішили домогтися переконливої перемоги на Західному фронті. 21 лютого 1916 р. німецькі війська атакували вузьку ділянку фронту біля Вердена, який прикривав шлях на Париж. Німецьке командування зосередило тут величезні сили, розпочавши наступ потужною артилерійською підготовкою. Французький письменник А. Барбюс, який брав участь у цій битві, писав: «Цілі ліси скошувало, немов колосся, усі перекриття продірявлювало, навіть коли на них лежали в три ряди мішки із землею, усі перехрестя поливало сталевим дощем, усі дороги перевернуло догори дном. Скрізь уламки, залишки розбитих обозів, шматки розшматованих трупів, підірваних гармат».
Та коли німецька піхота пішла в атаку, вона несподівано наразилася на інтенсивний вогонь французів. Битва під Верденом, що завершилась у грудні 1916 р., не виправдала сподівань німецького командування.
Втрати кожної зі сторін перевищували 300 тис. чоловік.
Та коли німецька піхота пішла в атаку, вона несподівано наразилася на інтенсивний вогонь французів. Битва під Верденом, що завершилась у грудні 1916 р., не виправдала сподівань німецького командування.
Втрати кожної зі сторін перевищували 300 тис. чоловік.
Брусиловський прорив
Натиск німецьких військ на Верден був ослаблений активізацією воєнних дій на Східному фронті. У червні 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова прорвали добре укріплені позиції противника, перейшли в наступ і зайняли Луцьк і Чернівці.
Становище німецько-австрійських військ на Східному фронті одразу стало надзвичайно важким. Сюди було перекинуто частину німецьких дивізій із заходу. Незважаючи на це, російські війська захопили Галичину та Буковину. Проте незадовільний стан комунікацій і брак боєприпасів перешкодили подальшому їх просуванню. Частину німецько-австро-угорських військ було кинуто проти Румунії, яка вступила у війну на боці Антанти. Окупація її ворожими військами змусила Росію продовжити лінію свого фронту ще на 500 км.
Скориставшись послабленням сил Німеччини на Західному фронті, французькі й англійські війська у липні 1916 р. повели наступ на річці Сомма, намагаючись прорвати німецький фронт і розвинути наступ на Брюссель. Кровопролитні бої тривали до кінця осені. Англійці та французи вперше в історії застосували танки. Серйозного успіху досягти не вдалося, але натиск німців на Верден послабшав, і в грудні німецькі війська таки змушені були перейти до оборони. Битва на Соммі завершилась у листопаді, в ній полягло майже мільйон німецьких і французьких солдатів та офіцерів.
Віра правлячих кіл Німеччини в перемогу похитнулася, та вони ще сподівалися уникнути поразки.
Становище німецько-австрійських військ на Східному фронті одразу стало надзвичайно важким. Сюди було перекинуто частину німецьких дивізій із заходу. Незважаючи на це, російські війська захопили Галичину та Буковину. Проте незадовільний стан комунікацій і брак боєприпасів перешкодили подальшому їх просуванню. Частину німецько-австро-угорських військ було кинуто проти Румунії, яка вступила у війну на боці Антанти. Окупація її ворожими військами змусила Росію продовжити лінію свого фронту ще на 500 км.
Скориставшись послабленням сил Німеччини на Західному фронті, французькі й англійські війська у липні 1916 р. повели наступ на річці Сомма, намагаючись прорвати німецький фронт і розвинути наступ на Брюссель. Кровопролитні бої тривали до кінця осені. Англійці та французи вперше в історії застосували танки. Серйозного успіху досягти не вдалося, але натиск німців на Верден послабшав, і в грудні німецькі війська таки змушені були перейти до оборони. Битва на Соммі завершилась у листопаді, в ній полягло майже мільйон німецьких і французьких солдатів та офіцерів.
Віра правлячих кіл Німеччини в перемогу похитнулася, та вони ще сподівалися уникнути поразки.
Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі
Мужність захисників Вердена вселила впевненість у командувача британських сил генерала Хейґа. Він сподівався, що наступ на р. Соммі стане вирішальною операцією, що змусить Німеччину капітулювати. Упродовж восьми днів на німецьку оборону було скинуто 52 тис. тонн боєприпасів, а 1 липня 1916 р. англійці й французи пішли у наступ. Війська атакували, занурившись у хвилі Сомми, майже пліч-о-пліч - ідеальна ціль для німецьких кулеметів…
Коли ж безплідні атаки затяглися до дощового листопада і війська тонули в болотах, настало гірке розчарування. Справді, німці відступили на кілька кілометрів, але це не була панічна втеча - генерал Гінденбурґ організовано відвів уцілілих на заздалегідь підготовлені укріплення.
Втративши 400 тис. чол. (втрати серед французів становили 200 тис, а серед німців - 800 тис), англійці здобули менше, ніж було пролито крові, яка забарвила води Сомми в червоний колір…
Не здобула Німеччина перемог і на морі. Спроба німецького флоту під орудою адмірала Шпеє прорвати 31 травня 1916 р. британську морську блокаду біля півострова Ютланд зазнала невдачі. У битві, в якій брали участь понад 250 кораблів, і яка не принесла перемоги жодній із сторін, було розвіяно німецький міф, що одна-єдина «вирішальна» битва може різко повернути кермо війни.
Підводна війна
Починаючи з 1915 р. і до закінчення війни Британія й Німеччина вели запеклу боротьбу на морі. Британці наполягали на своєму праві протидіяти, розшукувати і, якщо ці пошуки будуть успішними, захоплювати нейтральні кораблі, запідозрені в перевезенні вантажів до Німеччини. Після Ютланда німці також заявили, що для протидії вантажним поставкам до Британії ними буде вжито рішучих заходів - застосовано «необмежену» підводну війну.
Головну роль німці стали відводити не надводним кораблям, які вже не мали шансів на успіх, а діям підводних човнів («U-боутів»). Щоправда, їхня активність у 1914-1915 рр. була невисокою. Полювання на транспортні та пасажирські судна, торпедні атаки з підводних човнів мали не стільки військовий, скільки психологічний ефект. Так, у травні 1915 р. німецький підводний човен торпедував біля північного узбережжя Ірландії британський трансатлантичний лайнер «Лузитанія», що йшов з Нью-Йорка в Англію. У морських хвилях знайшли свою смерть 1 198 людей, зокрема 198 громадян США. Останню обставину Президент США Вудро Вілсон використав у 1917 р., щоб переконати конгрес у необхідності оголошення війни Німеччині.
